Не будь мене, таким не був би світ.
У нього щось вагоме і від мене.
В мені пласти й пласти потужних літ
Саме життя у золото обрне.
Куди б не йшов, не рухався куди б,
Одну і ту, не кОю справу двічі.
Не їм, як кажуть, за даремно хліб:
Я був і є довічний будівничий.
Кепкує хтось і зиркає назад,
Ще не збагне, задкуючи потрОху,
Що кожен з нас, є безліччю громад,
А вже громада – рухає епоху.
Будiвничiй
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120061502627
Свидетельство о публикации №120061502627
Рецензии