Яка негОда!.. Рине час.
Іду один. Веде дорОга.
На споглядАнні – “Волопас”
Згори пильнує: що й до чого?
Від мене, зверхнику, йому
Мій хід – наркоз.
Можливо, скрУта:
Коли живу – душа розкута.
Я сам не відаю – чому(?)
А я, опАлу жовтих вод,
Дощів кислотних,
ретри смОгу —
Все-все: і цезій, і азот
Топчу, притоптую в дорогу.
Колись обірветься вона,
Як тріска хрясне під ногою
І вже не буде супокОю,
І Вічність буде – давнина.
Давнина
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120061203238
Свидетельство о публикации №120061203238
Рецензии