Из глины. Чаклунка

И как только преясное солнце             
Заслонили дымы от пожаров,
Уже знала я – это татары.
Разлетались тревожные звоны,
Разрубая безмолвие храма,                .         
И листва на ветру трепетала –
Так прощался со мной старый явор,
А вдали грустно песня звучала.               
Притулились здесь хатки друг к другу
И криниченька жмется к сараю.               
Про всё это когда-то забудут,
А сегодня всё это подпалят.
Будет день без конца и без края.
Ты заметил, любимый мой Боже,
Как огня языки разбегаясь,
На коней бусурманских похожи,
Что из диких степей к нам примчались?
А на травах – не сок из калины:               
Это кровь тут смешалась с печалью.               
Ненаглядный мой, если я сгину,               
Ты меня воссоздашь здесь из глины?            
               
...Вздох горячий ласкает мне плечи,
Мой любимый гончар, не перечь мне,
Я с тобой каждой ночью другая.
Создаёшь из меня дивный глечик
И дыханьем своим обжигаешь.
Снова бредишь: идёшь чистым полем,
Ветер пепел с пожарища гонит,
Вороньё пообсело калину.
Тихо шепчешь: «Я здесь... я с тобою», –               
Лишь ладони почувствуют глину.               
Месишь снова и снова, и снова,
Не пускаешь домой меня, словно
Здесь под небом бездонным мечтаешь         
Подобрать безупречную форму
И меня под себя подминаешь.


Перевод с украинского.


                ****


Iз глини. Чаклунка
http://stihi.ru/2016/08/19/6083


як собою преясне сонце
заступила пречорна хмара
я вже знала що це татари...
розлітались тривожні дзвони
ніби тишу рубали навпіл
тріпотіло на вітрі листя
то прощався зі мною явір
десь лунала журлива пісня
притулились хатки до купи
а криниченька до сараю
про усе це колись забудуть
а сьогодні усе підпалять
буде день із усіх найдовший
вогняні язики червоні
/ти ж помітив мій любий Боже?/
схожі на бусурманських коней
що біжать по полях до мене
кров же схожа на сік з калини
що стискаю її у жмені
мій коханий, якщо загину
ти відтвориш мене із глини?
...
ловлять подих гарячий плечі...
мій гончарю, не заперечуй -
я щоночі з тобою інша
робиш з мене гарненький глечик
потім ще
потім ще гарніший
і вже мариш: вертаєш полем
роздувають вітриська попіл
пообсіли круки калину
і шепочеш: я тут... з тобою
як занурюєш руки в глину
потім знову
і знову
й знову
не пускаєш мене додому
на траві під вечірнім небом
підбираєш найліпшу форму -
підминаєш мене під себе