Когось – недОля оминЕ;
Комусь – зорИть
надії днина:
На всіх – однісінька-єдина.
Вона розхитує й мене.
Можливо, значимість її,
АзАми зміст горнИти тіла,
А я в горнилі, хай невміло,
Долаю Іжиці свої.
Здається, вивільнився Час,
Не осягти його нікому:
На ризикове б'є оскому.
Таких, як я – без ліку нас.
В душі ми щось,
від когось ждем,
Душі своєї нам замАло.
Та ось, як є, душа не сало,
Вона не ріжеться ножем.
Такий тягар, що мало пліч:
Що день — до дна,
що ніч – по вІнці,
А ми йдемо, неначе вівці,
І тільки гОвір – різна річ.
Гарт
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120060802583
Свидетельство о публикации №120060802583
Рецензии