МИ
Зачався світ не рАзом, не раптОво.
Вікує він собою-пособІ.
А ми, під сонцем,
сповнитися в Слово,
Поки-що плідно – кволі і слабі.
Дотриматися нАхилу по Слову,
Не здатні ми утримати кермо –
За простоту, за хибність випадкову
Єством своїм горИмо - горимО.
Повітря нами вдихується в груди.
На вИдиху, в повітрі, майже дим.
Над нами небо розпростерте всюди
І ми в єднанні пОдихом із ним.
У сяєві прямуємо до світла
І може бути, станеться: де — МИ,
Одвічна мрія, що
ледь-ледь розквітла,
Не вОгнища у сяєві – димИ!
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120060602719
Свидетельство о публикации №120060602719
Рецензии