Пішла весна у мокрому плащі...
Та... дорікати їй за це нетреба...
Ми думали, що то ідуть дощі...
То не дощі - то плакало так небо!!!
Воно, безмежне, нині у журбі,
Ховає в хмарах свої очі сині
І плаче... плаче гірко:далебі,
ЛЮДИНА помирає у людині!
Природа знак дає нам, а проте,
Людина нищить все - не знає міри...
Що залишилось в ній іще святе?
На грудях хрест? І віра, що без віри?
В людей наскрізь промокло у душі,
Зникає десь краса... душевна врода...
Ви думаєте то ідуть дощі?
Ні! То ридає матінка-природа!!!
Ви думаете то iдуть дощi?
© Copyright: Наталья Кислощук, 2020
Свидетельство о публикации №120060403771
Свидетельство о публикации №120060403771
Рецензии
Великолепное стихотворение! Смысловое, философское. Технически выполнено
превосходно. Отличные рифмы, чёткий размер. Но нужно исправить опечатку
в слове "не треба".
С уважением, А.Ш.
Александр Васильевич Шилов 09.06.2020 12:14 • Заявить о нарушении
превосходно. Отличные рифмы, чёткий размер. Но нужно исправить опечатку
в слове "не треба".
С уважением, А.Ш.
Александр Васильевич Шилов 09.06.2020 12:14 • Заявить о нарушении
Спасибо, Александр Васильевич!!!
Замечание учту.
Наталья Кислощук 09.06.2020 23:50 Заявить о нарушении
Замечание учту.
Наталья Кислощук 09.06.2020 23:50 Заявить о нарушении