Твоїми чарами неначебто плющем обвите
Те дерево, що зветься граб чи в’яз.
Тобою зачарований несамовито
До кінчиків мозків і до клітинок м’яз.
.
І що з того, що всюди перешкоди?
Це божевілля не втихає ні на мить.
Не бачив досі я такої вроди,
Від почуттів до Тебе серце аж тремтить.
Збагнути можу, та не можу зрозуміти,
Чому ввірвалась Ти в моє життя.
І в ньому розкидаючи скрізь квіти,
Чаруєш, викликаєш забуття?
Тебе нестерпно прагну! Дай мені надію!
Від Тебе просто я божеволію!
06.08.01 р. від Н.З.
Марии - 192
© Copyright: Юрий Птицын, 2020
Свидетельство о публикации №120060402400
Свидетельство о публикации №120060402400
Рецензии