Лiто...

Запахло чебрецем і медом літо...
Спить зорями вколисане село...
Життя собі іде...А взагалі то,
Його насправді наче й небуло...
Доволі серцем було сліз пролито...
Я ними заплатила всі борги...
Тепер благаю я : рожеве Літо,
Пострушуй із життя мого сніги...
Моя душа, в обіймах хуртовини,
Не може злікуватись від застуд...
Нема вперед й назад нема стежини
І біль стискає груди, наче спрут ...
Ідуть дощі колючі, нетутешні...
(Уранці навіть з неба падав град)...
А у моїм саду сумні черешні
З надією чекають зорепад...
В полях шовкових колоситься жито,
Я в них шукаю серденьку снаги
І прошу знов і знов: рожеве Літо,
Пострушуй із життя мого сніги...
Бо незабаром серпень трави вижне
І знов настане холод і сльота...
Життя, неначе літо, дивовижне,
Та тільки жаль, що швидко проліта ...


Рецензии