Я несла свою біду
По весняному льоду.
Надломився лід, душа обірвалася.
Поховала нас вода,
Слідом кинулась біда,
Але гострими краями трималася.
З того дня біда жене,
Всюди прагнучи мене,
Разом з нею йдуть чутки, плітки спілкою.
А про то, що я жила,
Знали верби і земля
Та іще перепеля з перепілкою.
Хто же з них сказав йому,
Тайну видав милому,
Ніби ті слова самі вимовлялися.
Од жаги шаленої тої
Милий вирушив за мною,
А за ним чутки з бідою ув'язалися.
Він настиг мене, догнав –
Обіймав і підіймав.
Поруч з ним в сідлі біда посміхалася.
Та лишитись він не міг
І за день шукав доріг,
А біда зі мною навік та й зосталася.
// В.С.Высоцкий "Беда"
Бiда
© Copyright: Даниил Моровов, 2020
Свидетельство о публикации №120052601197
Свидетельство о публикации №120052601197
Рецензии