Морфологiя права - сюрреалiстичний зрiз

(Ярослав Мельник, д.ю.н.,с.н.c, адвокат, КНУ)

Право характеризується тим, що пізнається не тільки через специфічну форму – норму, алей тим, що така форма будується завдяки слову, як змісто-утворюючого матеріалу, який формує сенс такої норми. Вважається, що через вчення про правову його природу, норма права як первинна ланка його будови генетично і, водночас, нерозривно пов’язана із словом, як «кодом» образу будь якого уявлення про таку норму, як про правило поведінки, як про благо.
Як відомо, «слово» – за біблійним оповіданням – є первинним для буття світу («… і було слово….»); у морфології, «слово» є частиною будови мови, її одиницею; у праві, «слово» є формою для будови по суті матриці права у широкому та вузькому значенні.
За енциклопедичною довідкою «морфологія» походить від давньогрецької «;;;;;» та складається із «форми» + ;;;;; — «слова», «вчення» і означає розділ граматики, в якому вивчають явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Тобто, морфологія є розділом граматики, який вивчає частини мови, її категорії та форми слів.
Чи вивчає право частини та форми правил поведінки, їх категорії?, – очевидно що так. Адже галузева диференціація права визначає приналежність, часткове об’єднання та взаємодоповнення чи то співвідношення із іншими галузями права, а вслід за цим, інститутами права, підінститутами права, зрештою – нормами права.
В біології, «морфологія» вивчає зовнішню будову форми, структури, колір, зразки організму, таксона або його складових частин, так і внутрішню будову живого організму, до прикладу, морфологію людини. Вона підрозділяється на зовнішню морфологію та внутрішню морфологію (або анатомію). Водночас, морфологія відрізняється у біології від фізіології тим, що остання вивчає в першу чергу функціонування організму.
Морфологія рослин – це розділ ботаніки, як розділ науки про закономірностей створення рослин та процесах їх формування.
Цікавим є і той напрямок морфології, як «морфологія людини». По суті, у такому її виразі, йдеться не про що інше як про фізичну антропологію. Напрямок правової антропології активно розвивається у філософії права.
Зокрема, у юридичній енциклопедії «антропологія права» у своєму поняті означається як осмислення взаємовідносин людини і права, вчення про право як спосіб буття права, яка являє собою певний метод за допомогою якого осмислюється право крізь призму людського буття. Одним із основних завдань антропології права є обґрунтування ідеї права як особливого нормативного порядку, виходячи не тільки із уявлень про сутність людини, але й про людську природу. Відчасти, якраз людська природа в контексті формування та розуміння сенсу права як правила поведінки та форми простору, відбувається завдяки людській здатності та властивостям у морфологічному сенсі вибудовувати закони творення права, вибудовувати одиниці норми права як частинки мови, а також, здатність до зміни, трансформації та припинення права у вузькому та широкому сенсі протягом історії комунікативного діалогу про добро та зло, про правду та не правду, про цінність та онтологію буття форм права у соціумі, права як соціального явища.
А.М. Кучук, переймаючись дослідженням теоретичних основ правового поліцентризму, приходить у своєму дослідженні до висновку у тому, що «… не універсальність права проявляється зокрема через різне світосприйняття та відповідно наявність різних концепцій розуміння права. Дуальну у гносеологічному аспекті природу мають теорії права в ідеалістичній епістемології: з одного боку, вони пов’язують право з духовними, культурними, психологічними явищами (що є чинником неможливості однозначного знаходження єдиного змісту права)», а з іншого боку, передбачають наявність певних універсалій, які вимагають єдиного підходу до змісту права…». З огляду на таку позицію, враховуючи аспект морфології на рівні аддиктивності права від філології, ми можемо уявити не тільки дихотомію у культурі, у духовних та психологічних явищ між різними правовими порядками та системами, алей те, що допоки буде існувати різність мовного виразу права, буде існувати й різний образ права, його будови та зміни. Водночас, слід задатись питанням стосовно того, чи втратиться можливість розвивати право у випадку досягнення поліцентризму? Чи не зашкодить це цивілізації? Зрештою, чому виникло таке питання?
Відповідаючи до певної міри риторично, можливо погодитись із дукою О.В. Скурко у тому, що право є недосконалим. Саме в цьому його досконалість: адже завжди залишаються варіанти для розвитку. Водночас, тут, здалось уточнити, що право навпаки є досконалим феноменом буття людини тільки по тій причині, що воно постійно присутнє у житті людини, недосконалим є наше пізнання його людиною, і таке пізнання викликано очевидно природнім станом та індивідуальністю кожної людини, і, зокрема, зумовленими та вираженими мовними (філологічними) факторами, як первинними формуючими образ про правило поведінки та належність для людини зовнішнього та внутрішнього світу.
Еріх Фромм писав, що «…слова – не єдиний приклад умов символів, хоча і найвідоміший і розповсюджений. Умовними символами можуть бути і образи. ... Деякі образи – символи – не зовсім умовні. Умовні символи – найбільш відомий тип символів, оскільки ми використовуємо їх у повсякденній мові ... Випадковий символ – пряма протилежність умовного символу, хоча у них є одне спільне: відсутність внутрішнього зв'язку між символом і тим, що він символізує. ... Універсальні символи – це такі символи, в яких між словом і тим, що він означає, є внутрішній зв'язок. .... ». У його тезисах відображається якраз внутрішні проблеми «мови – символів», здатності людини розпізнавати та однозначно тлумачити правила.
Враховуючи структуру морфології у біології, ми можемо відстежити й наступний зв'язок її будови із правом в морфологічному сенсі. Тут, право як і морфологія теж характеризується зовнішнім і внутрішнім виразом форми, а у «фізіологічному» сенсі – право сповнене конкретним функціоналом, але такий «функціонал» реалізовується через морфологічні особливості права.
Відтак, доречно звернути увагу на те, що правило поведінки не виникло нізвідки. Воно вибудувалось насамперед із частинок мови, як частини фізіологічно-антропологічного функціоналу людини. Мови, у якій значний інструментарій для будови права формувався завдяки законам морфології.
Зрештою, у юриспруденції категорії та напрямки філології чи то біологічних доктрин є. спрощеним та подається під узагальнюючим, формальним, а власне, адаптованим баченням суті вирази морфології права.
На завершення, щонайменше постає за відкрите питання: як ми маємо сприймати правову природу права в законах та засновках його утворення, як соціального феномену?; які фактори його будови для того, аби «комунікація» віднаходила точний та нерозривний зв'язок із реалізацією правила поведінки?, – зрештою, – аби помилок в реалізації права чи то прогалин не відбувалось?

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
1. Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Х.: Право, 2016. Т.2 Філософія права/ редкол.: С.І. Максимов (голова) та ін.; Нац.акад.прав.наук України; Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України; Нац.юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого. 2017. 1128с.
2. Кучук А.М. Основи теорії правового поліцентризму: монограф./А.М. Кучук. Дніпро: Дніпроп.держ.ун-т внутр. справ; Ліра ЛТД, 2017. 312с.
3. Морфологія – це … /Значення терміну. Вільна енциклопедія «Вікіпедія». URL.: https://uk.wikipedia.org/…/…
4. Морфология (биология) – это … /Значення термина. Вольная энциклопедяя «Википедия». URL.: https://ru.wikipedia.org/…/….
5. Скурко Е.В. Очерки теории права. М.: Юрлитинформ, 2013.152с.
6. Фромм Э. Забытый язык: Введение в науку понимания снов, сказок и мифов/ Эрих Фромм. Пер. с нем. и анг. Запорожье: Биг-Пресс, 2012. 192с.