Мы - скифы перевод на украинский

Мы — те, об ком шептали в старину,
С невольной дрожью, эллинские мифы:
Народ, взлюбивший буйство и войну,
Сыны Геракла и Эхидны,— скифы.
Вкруг моря Черного, в пустых степях,
Как демоны, мы облетали быстро,
Являясь вдруг, чтоб сеять всюду страх:
К верховьям Тигра иль к низовьям Истра.
Мы ужасали дикой волей мир,
Горя зловеще, там и здесь, зарницей:
Пред нами Дарий отступил, и Кир
Был скифской на пути смирен царицей.
Что были мы?— Щит, нож, колчан, копье,
Лук, стрелы, панцирь да коня удила!
Блеск, звон, крик, смех, налеты,— все бытье
В разгуле бранном, в пире пьяном было!
Лелеяли нас вьюги да мороз:
Нас холод влек в метельный вихрь событий;
Ножом вино рубили мы, волос
Замерзших звякали льдяные нити!
Наш верный друг, учитель мудрый наш,
Вино ячменное живило силы:
Мы мчались в бой под звоны медных чаш,
На поясе, и с ними шли в могилы.
Дни битв, охот и буйственных пиров,
Сменяясь, облик создавали жизни...
Как было весело колоть рабов,
Пред тем, как зажигать костер, на тризне!
В курганах грузных, сидя на коне,
Среди богатств, как завещали деды,
Спят наши грозные цари: во сне
Им грезятся пиры, бои, победы.
Но, в стороне от очага присев,
Порой, когда хмелели сладко гости,
Наш юноша выделывал для дев
Коней и львов из серебра и кости.
Иль, окружив сурового жреца,
Держа в руке высоко факел дымный,
Мы, в пляске ярой, пели без конца
Неистово-восторженные гимны!


МИ – СКІФИ (вільний переклад П.Голубкова)


Ми - ті, про кого йшли в старовину,
З тремтінням мимовільним, греків міфи:
Народ, злюбивший буйство і війну,
Сини Геракла і Єхидни, - скіфи.
В порожніх Чорноморських десь степах,
Як демони, ми облітали швидко,
Являлись раптом, сіяти щоб страх:
З верхів'їв Тигра і до Істри, чітко.
Жахали дикістю і люттю світу мир,
Горіли там і тут ми, блискавицею:
І Дарій відступав тоді, і Кир
Був скіфською підкорений царицею.
Що були ми? - Щит, ніж, спис, сагайдак,
Лук, стріли, панцир та коня вудила!
Блиск, дзвін, крик, сміх, нальоти, - все відтак
В розгулі битви, в п'яному дозвіллі!
Плекали хуртовини нас, мороз:
Вихор подій волік у холод швидко;
Ножем вино рубали ми, й волос
Замерзлих дзвякали льдяні вже майже нитки!
Наш вірний друг, учитель мудрий наш,
Вино ячмінне - нам живило сили:
Ми мчали в бій під дзвони мідних чаш,
На поясі, і з ними йшли в могили.
Дні полювань, бенкетів і боїв,
Життя картину створювали, звісно...
Колоти було весело рабів,
Запалюючи їм вогонь на тризні!
Сидячи у курганах на коні,
Серед багатств, як заповів їм предок,
Грізні царі сплять наші: уві сні
Їм перемоги сняться і бенкети.
А в стороні від вогнища сидів,
Коли хмеліли від бенкету гості,
Юнак, що  виробляти міг для дів
Коней і левів з срібла, або кості.
Або навкруг суворого жерця,
Тримаючи в руці свій факел димний,
Затято в танці ми співали без кінця
Захоплено-несамовиті гімни!