Тихо так, дивно, крізь скло запотіле
Ти посміхнешся. І я тобі теж.
Тобі подарую я все своє тіло,
Всі свої мрії без меж…
Погляд крізь мене - я наче прозорий,
Мов не було таємниць…
Ти не хворієш? І я вже не хворий
Переліком різних спідниць.
Ти дійсно гадаєш, ми комусь цікаві,
Дрібнота оця і життя?
Хтось ноги забігає по твоїй справі,
За обрій та в небуття?
Ти зло зарегочеш, я ж, дурень, заплачу,
До крові обтерся об мур -
Наступного разу я все передбачу,
Всі пАстки розбещених дур…
Дзеркало
© Copyright: Пётр Троян, 2020
Свидетельство о публикации №120051907292
Свидетельство о публикации №120051907292
Рецензии