Присвята до свята

                Валентині Овід

Посадовила Ясю на коліна,
та схаменулась, о моє дитя,
хто ж, як не я врятує Україну?
За для народу, долі та звитяг!

Найголовніше – врятувати Неню,
що ж може недостиглий колосок?
Якби разом лупати тую скелю –
один лупаєш – тільки піт в пісок.

Мені все ’дно Кушнар, а  чи Бандурка,
бо я сама в «Просвіті» – генерал.
Базікають: «За мною плаче «дурка»,
хай плаче, мов торішній гонорар,
який мені дістати не на часі.
Тримаюя, нічого не боюсь.
Ще трішки - будуть і онуки в Ясі,
а я і досі за Вкраїну б’юсь.

Весь світ змінивсь, і тільки Україна
не зрушиться. То що ж робить мені?
Стоїть небого вбога по коліна,
не зрушиться – застрягла у лайні!

Вже й клоуни з’явились на арені,
позбулись зека - слуги припливли.
Були червоні, і були зелені,
жовто-блакитні теж уже були.

А справжні де??? Усе чекаєш долі.
Невже отак лягатимеш в труну?
Був в нас поет,  що дочекався волі,
а нам як дочекатись новину?

Спокусі не піддайся. Виправ спину.
Тримайся, як усі, за світлу мить.
І, може, нашу славну Україну
нарешті твій Дажбог благословить.
17-05-2020