Між нами й ними завжди прірва поряд.
І зараз моє серце у броні.
Злість слів отруйних, їхній скрежет, сморід
Не завжають думати мені
Про те, які важкі чужинські мешти.
На кожному свій первородний гріх.
Чортополохом заростає стежка,
Де я колись ходила проміж них.
Я - в свій народ, до витоків козацьких.
Навіть сама не знала, що така...
Біда струснула кожного зненацька,
Аби позбувся рабського тавра.
Знекровлена країна, гинуть люди.
В степах волає зранена земля.
Куди не глянеш, біль і горе всюди.
Не в мирі, у війні росте маля.
Вони нас люблять лишень в рабській позі.
А ми про волю дбаємо синам.
Ми всім народом все ще у дорозі.
Між нами й ними вже росте стіна.
***
© Copyright: Наталия Ломейко-Громовая, 2020
Свидетельство о публикации №120051407770
Свидетельство о публикации №120051407770
Рецензии
