Співає травень пісню колискову,
до тебе линуть річка, трави, ліс.
Навіщо нам зітхання та промови,
коли давно ти в мене, любий, вріс?
Тебе, як квітку, я в душі плекаю
і не турбую взайве почуття.
З тобою зовсім болю я не знаю.
Ти є, ти тут, ти – сенс мого буття.
Навіщо нам страждання та печалі,
коли все наше – вітер, поле, ліс?
Шепоче річка: буде далі, далі...
Щебече пташка: ти усюди, скрізь...
Та тільки все ж ми порізно, мій ніжний,
і все життя неначе уві сні.
Скажи мені, коли вже птах залізний
нас унесе у луки запашні?
У травень, червень, липень, або серпень –
тягнути рису можна до кільця.
І лише щастя буде, без обмежень,
і цілування буде, без кінця.
І будуть лоскотати вушко губи,
в очах блищати спалахи зірниць...
Все інше нам наснилося, мій любий.
Все інше – тільки марево дурниць.
Травень
© Copyright: Мадам Арт, 2020
Свидетельство о публикации №120051402939
Свидетельство о публикации №120051402939
Рецензии