Будем жить...

Ми будемо жити.

Лютий. Ранок. Щось там у Китаї? ..
Але це не в нас. Живу, радію, гуляю.
Звичне життя. В соцсітях одне зло.
Але це мене не обходить, мені повезло.
Всі здорові; гуляють родини, хрестини, весілля.
А на сході війна, співчуваємо всі ми.
Впали герої, в соцсітях співчуття посилаєм.
Душі зачерствіли, бо війни тієї не знаєм.
Обід. Кухня. Щось готую смачного.
В Китаї вмирають люди, та що мені до того.
Вечір. В інтернеті щось позитивне шукаю.
Спілкуюся з рідними, рада спати лягаю.
Ранок. Кава. Я здорова і гарна погода.
По- телеку сварки, лайки і всім недогода.
Збираю речі, готуюсь в далеку дорогу.
Читаю молитву, за все дякую Богу.
В Європу приїхала грошей заробити.
Щоб в своїй Україні послуги заплатити.
Ранок. Чужина. Надзвичайно погані новини.
Італія. Епідемія. Відлік за життя на години.
Почалась боротьба; день перший, п'ятий, десятий.
Лікарі не встигають людей лікувати.
Вірус скаче, як змій трьохголовий, трьох видів.
Моє серце в тривозі за рідних в Мадриді.
В соцсітях щогодини жахливі новини.
Аеропорти. Вокзали. Кордони. Мігрантів сили.
Повертаються люди у свої країни.
Обсервація. Карантин. Страх. В душах руїни.
Тепер вже цей вірус не тільки в Китаї.
У кожній країні заразу цю маєм.
Тепер я ще більше боюся новини включити.
Статистика. Скільки померли. Скільки мають жити.
Лютий. Березень. Квітень. Природа чудова.
Ми весну пропустили. Карантин. Полон дома.
Скільки днів і ночей живемо у тривозі.
Всі до Бога тепер волають. Спаси нас Боже !
Вечір. На колінах Бога прошу, молюся.
На все Божа воля. Вірю. Кашлянути боюся.
Надворі весна і ми мали б бути щасливі.
Але боримось з вірусом клятим, щосили.
Але не треба у відчай впадати, тужити.
Нам треба молитися, боротись, щоб жити.
Липень. Ранок. Радість. Відступили злі сили.
Закінчилась війна в Україні. Всі стали щасливі.
І тепер, щоднини, Богу подяку складаймо.
У мирі, любові, здоровї, людство плекаймо.
Ми завжди тепер будемо Бога молити.
Ми будемо жити. ..
Ми будемо жити!

Автор; Н.П.Рубан.