Життя мов той дурман.
Від нього туга сильніша
в душі.
Бо то рука пише грубо
рокові незграбні слова.
Та серце картає, мов би змія.
Прикрашає радість, лживістю слів.
Лиш правда відходить,
від серця в пітьму.
Душа холодіє, залягає в печаль.
В віка забуває ті ніжні,
ласкаві слова.
Ніхто не підкаже ті добрі слова.
Зненацька, ніхто не зігріє нутро.
А серце жадібно, лагідно жде.
Та все плачучи благає, прийди.
Та може відгоне не правди слова.
Пагубну душу відроде зонова.
До Бога звертає, питання вона.
Та вмить прозору усмішку,
Господь покладе в ніжні уста.
Душу зігріє лагідність слів.
Клопіт відійде, відгоне з нутра.
Та ласка в цю мить прийде,
до серця сама.
Як цвіт яскраво відроде,
нові незабутні слова.
Мов промінь засяє
ласкаво душа.
НовI яскравI слова
© Copyright: Александра Мошкович, 2020
Свидетельство о публикации №120050804811
Свидетельство о публикации №120050804811
Рецензии