***
Кобзар, я чую, звучно грає:
Струни дзвенять на зелен-гай.
Мелодія так душу зачіпає,
Бо це ж то мамин сизий край.
Моя ріднесенька матусю,
Я серед поля, де копи.
Там, мабуть, ти колись, Ганнусю,
Жнива в’язала у снопи.
Немов я тут почув твій голос,
Протяжну пісню...”Жито... жить”
А може це співає колос,
Весело, радісно бринить.
Він весь жовтавий... злотом сяє,
Його мені не обітнуть.
Душа моя вже з ним співає,
Про те, що вже не повернуть.
Про це ж журавочки клекочуть,
У поле звуть і звуть мене,
Мабуть, сказати про щось хочуть,
Про те, що, звісно, не мине.
І я біжу в безмежний простір,
Зі мною разом вітерець,
У спогад зоряний про матір,
Про тихий щем наших сердець.
За все вклоняюсь тобі, земле:
За свою неню, край пісень,
За мою долю, за минуле,
За кожний свій щасливий день.
24.02.2012
За все вклоняюсь тобi, земле
© Copyright: Виктор Плут, 2020
Свидетельство о публикации №120050708766
Свидетельство о публикации №120050708766
Рецензии