Тонка мала пружина — серце,
Розум — чорнило, і стрижнем говорить
Сміється, стікає і плаче озерцем...
Вже сонце не гріло, смеркає надворі
Скінчається день, починається свічка
Зосталось обом лиш до ранку
Скрапала зі столу білесенька річка
Заряду нема: розлили всі чорнила
А сонце не гріло, а сонце світило
Дійшли до кінця, злились в море чорняве
Та хто тепер знає, чого так гнітило
Їх цю довгу ніч, і ці сутінки мляві
Чорнила
© Copyright: Катерина Ликаренко, 2020
Свидетельство о публикации №120050605454
Свидетельство о публикации №120050605454
Рецензии