Удосвіта біля вікна завмерти,
Зворотний більше не шукать зв'язок.
Мірило світу - твій диван обдертий,
Не відійти від нього ні на крок.
Дістать карафку, випити цикути,
Втопити в склянці гілочку бузку.
І сльозогінним днем наситить груди
Через шпарину всесвіту вузьку.
І що було, і що, напевне, буде,
Чим серце заспокоїться. За мить
Дізнатись з одкровень того Іуди,
Чий поцілунок може спопелить.
І серед тих, хто зраджений, забутий
Почути третіх півнів голоси.
Щільніше душу в ковдру загорнути,
Відчувши свіжість першої грози.
Удосвiта бiля вiкна завмерти
© Copyright: Стах Розсоха, 2020
Свидетельство о публикации №120050310284
Свидетельство о публикации №120050310284
Рецензии