Житие бобыля Из Ивана Малковича

           Житие бобыля 
        (Невинный сонетоид)

Засунув под подушку «Камасутру»,
он тотчас же ныряет в лёгкий сон…
Летучий сад… перинный спа… ан вон –
лежит она – само бурленье утра.

И вот он в ней. Как будто перископом,
всю изнутри исследует её:
вон, как тюлень ленивый, толстым боком
печёнка улеглась, а он – своё

под пищевод (сюда б талант Дедала,
чтоб лабиринтом шастать)…Без проказ
шальная тучка путь ему застлала
фиалково-прозрачна, как топаз…

Смущается – «Уже ль душа?!.. О диво!..» –
и похоть утомляет, и стыдливо…
Безфейерверкно сон уходит враз.



Іван Малкович  (1961)

Житіє самотнього
(Невинний сонетоїд)

Поклавши під подушку «Камасутру»,
він стрімголов занурюється в сон…
Летючий сад… перинний спа… а он –
лежить вона в очікуванні нурту.

Ось він вже в ній. Неначе перископом,
зсередини досліджує її:
он, мов тюлень лінивий, тлустим боком
вляглась печінка, он – ходи свої

воздвигнув стравохід (потрібен хист Дідала,
щоб оцінить цей лабіринт)… Та враз
якась хмарина шлях йому заслала
прозоро-фіалкова, мов топаз…

Він нітиться – «Невже душа?!.. О диво!..» –
тамує хіть  і в’яне соромливо…
Й безфеєрверкно будиться нараз.
1988