Віє вітер,гіллями хитає.
Небо плаче,темним стає ріг...
Місяця...що мені серце крає,
Смутками...що вкриті стопи,-ніг.
Стелить попіл,трави що в безодні.
Постраждали квіти що в саду.
Лиш тому,що ніченьки холодні...
Листям наворожують біду.
Тиха пісня ллється в піднебессі.
Мов струмок,журчить у ній вода.
Крок за кроком,-по гарячім лезі...
Кров збігає знову молода.
Захід сонця маривом рожевим...
Лине в душу,несе гіркоту.
І печаль збираючи оту...
Схід стає великим сумним левом.
Й мов орел-зринає в висоту.
(Понкратова.О.В.)
Захiд сонця
© Copyright: Лена Грама, 2020
Свидетельство о публикации №120042902915
Свидетельство о публикации №120042902915
Рецензии