Наші очі спіймали вікно,
Неба синь крізь відкриту кватирку.
Горизонт майорить, бо давно
Хтось поцупив останнюю зірку.
Сонце владно спрямує увиш
І обійми розійме світанок,
Роз'єднає вуста, лишить лиш
Смак солодкий мені наостанок.
Тебе ранок буденний вкраде
І розчинить у просторі міста.
Нотки суму в мій настрій вкладе
Меланхолія легкозаймиста.
В павутині самотності днів
Ми хоч подумки їм нескоримі,
Бо поміж загруднинних вогнів
Є нитки нерозривні незримі.
Нашi очi спiймали вiкно
© Copyright: Юрий Санкин, 2020
Свидетельство о публикации №120042501303
Свидетельство о публикации №120042501303
Рецензии