***
Якесь сумне тепер життя:
Нема вже їхати до кого,
Як і не мають вороття
Роки, змарновані убого.
У згадках погляд твій сумний,
Невтішні роздуми про долю:
Матусю, випав час скрутний,
Ніяк душі не заспокою.
Ходити важко по землі,
Де всюди кривда, наче привид;
Від болю – зморшки на чолі,
Щось усмішку підступно кривить.
Горить запалена свіча:
Вогонь вертає у минуле,
Там справедливість помічав,
Якої досі не забули.
Сумує в самотині дім,
Садок, порослий бур’янами.
Тепло померло в домі тім,
Разом із маминими снами.
Пробач, матусю... я один!
Диявол скоїв чорну справу.
Донька моя і чемний син
Продовжать завжди добру славу.
Палку любов і щирий злет
Чорнява заздрість охопила;
Недомальований портрет -
Непереможні вільні крила.
30.04.06р.
Якесь сумне тепер життя
© Copyright: Корнейчук Пётр Ефимович, 2020
Свидетельство о публикации №120042202392
Свидетельство о публикации №120042202392
Рецензии