***
Усі ми смертні в цьому світі...
Але не можу я збагнути,
Чому в життєвім заповіті
Нічого іншого не чути.
Чому не сказано нічого
Про шлях життєвий та годину,
Коли постану перед Богом
Поганим чи хорошим сином?
Мені здається безпорадним
Напівзлиденне існування.
Перед людьми я ніби зрадник,
Який не виконав бажання.
Караюсь довго – самотина
Уже давно сестрою стала.
Дитинства заросла стежина,
Душа похнюплено мовчала.
Стриножену – її лякали,
Примушували пластувати.
А потім злісно нарікали
За те, що сміла бунтувати.
Усі ми смертні в цьому світі:
Від цього серце шаленіє!
Невже життям ми не зігріті,
Якщо нам смерть – підступна мрія?
17.04.06.
Чому?
© Copyright: Корнейчук Пётр Ефимович, 2020
Свидетельство о публикации №120042102585
Свидетельство о публикации №120042102585
Рецензии