ОЙ ЧОГО Ж ТАК ВЕРБО НИЗЬКО ОПУСТИЛАСЬ,
ТИ НЕНАЧЕ В НОГИ МЕНІ ПОКЛОНИЛАСЬ.
Я СЬОГОДНІ ГОСТЯ У ТВОЇМ ПОЛОНІ,
І ДО ТЕБЕ ТЯГНУ Я СВОЇ ДОЛОНІ.
РОЗПУСТИЛА ВЕРБО ТИ ЗЕЛЕНУ КОСУ,
ЩОБ ЇЇ ОБМИЛИ ТА РАНКОВІ РОСИ.
РОСИ ОБМИВАЛИ ТА СИЛУ ДАВАЛИ,
ЩОБ ВСІХ КРАСОТОЮ ТИ НАС ЧАРУВАЛА.
ВОДУ З РІЧКИ ПИЛА РОСОЮ ВМИВАЛАСЬ,
НИЗЕНЬКО СТЕЛИЛАСЬ СОБОЮ МИЛУВАЛАСЬ.
А В КОСІ КУДРЯВІЙ ПРОМІНЬ ЗОЛОТИСТИЙ,
ПРИМОСТИВСЯ ТИХО НА ЗЕЛЕНІМ ЛИСТІ.
І ЛОСКОЧЕ ПРОМІНЬ БАВЛЯЧИСЬ З ГІЛКАМИ,
І ЦІЛУЄ СКРОНІ МОЇ ПІД ВИСКАМИ.
І ТЕПЛОМ ГОРЯЧИМ ПО МОЇМ ДОЛОНЯМ,
Я СЬОГОДНІ ГОСТЯ У ТВОЇМ ПОЛОНІ!!!
Ой чого ж так вербо низько опустилась
© Copyright: Людмила Кравченко 4, 2020
Свидетельство о публикации №120041910891
Свидетельство о публикации №120041910891
Рецензии