ПРО КВ1ТИ

Яка чудова сонячна весна!
Від смутку я зимового звільняюсь.
Так манить неба чиста даль, ясна,
В задумі перед квітами схиляюсь.

Вони цвітуть… Цвітуть впродовж століть!
І пестять погляд ніжно пелюстками.
Прошу тихенько їх: «Заговоріть,
Наповніть світ прекрасними словами». 

Їх так не вистачає нині нам!
І що тут скажеш? Правди ніде діти:
В черствих серцях не вирости словам,
Які б допомагали нам радіти.

Якби ж це квіти вміли говорить,
То скільки б гарних слів почули люди!
І кожен день цвітіння, кожна мить
Чудовими словами пахли б всюди.

Та квіти мовчки прикрашають світ,
Вони – душа землі, серця нам гріють.
Закохана я в них з дитячих літ,
В них бачу храм любові і надію.

Нас квіти супроводжують в житті:
Нам їх дарують, ними нас вітають.
Такі прекрасні й водночас прості,
Нас в старості красою утішають.

Їх Бог плекає, в кожній з них живе,
Дощі їх пестять і вітри голублять.
Над ними час сторіччями пливе,
А їх і досі, як раніше, люблять.

На них здається перлами роса,
Світ квітів, він на рай казковий схожий.
Відомо споконвіку, що краса –
Величний і незмінний почерк Божий.

Творець нам дав багатства чималі!
Й природи храм, що для добра спокуса.
То ж квіти, що ростуть по всій землі,
Давайте, покладім до ніг Ісуса!