Вишня...

                Пісня написана для нездійсненого моноспектаклю "Обіцянки".


Стара дівка! Стара дівка, кажуть, некрасива...
Від того свого дівоцтва стала дівка сива...

Посивіли брови й коси, згасли карі очі...
Обійдуть твоє обійстя щоби не зурочить...

А ти ж була колись гарна - палке серце мала.
Хлопця гарного, як пісня, щиро покохала...

Коли вишня у садочку цвіт свій розпускала,
нареченого у військо вранці проводжала.

Рано-вранці козаченько чекав біля тину.
Обіцяв що не забуде кохану дівчину.

Обіцяв, що із походу привезе обручку,
ще й коралі-баламути та тернову хустку.

Цілував тебе так ніжно, обіймав та пестив,
шепотів що повернеться, ще й поклявся хрестно.

Та й на коня, у сідельце, скочив та й поїхав,
Спливли роки; тин схилився, покосилась стріха.

Скількі ж років вірно ждала - сватів не приймала?
Скількі років на світанку у сад вибігала?..

Утікали дні і ночі за струмком до річки.
Заховала свій віночок та й наділа кичку.

Пов`язала плат удовин, та вже й не знімала -
та оте своє кохання в душі поховала.

Стара дівка вік дівує - ні чужа й не рідна...
А в садочку сохне вишня, вже й цвіту не видно.