Лодони листьев

     Н. Бидненко

Долоні листя пестили дороги,
Зітхали хмари краплями дощу.
Від тебе – вдаль – вели несхильно ноги,
Душа ж волала: «Повернись, я все прощу!»

Прощу печаль холодних поцілунків,
Ночей квітневих втрачену жагу…
Та одкровенням в серці б’ється лунко:
Забрала осінь ніжність і снагу.

Пірну в самотність. Листя пада й пада.
Безжальність зим як данність я прийму…
Гуляє вітер напівголим садом
Й кружля під небом болісне «Чому?»

***
Ладони листьев гладили дороги,
Вздыхали тучи каплями дождя.
Далёко от тебя бежали мои ноги,
Душа звала: " Вернись,прощаю я!"

Прощу печаль холодных поцелуев,
Ночей в апреле охладевшей страсть...
Но откровенье в сердце бъётся буйно
Забрала осень нежность и напасть.

Нырну я в одиночество. Листьев листопад.
Суровость зим, как данность я приму...
Гуляет ветер полуголым садом
И кружится под небом с болью: "Почему?"


Рецензии