З ранку туман своїх марень стерти,
І розрізнити весни деталі.
Вийти на вулицю – ще не вмерти.
Але хто знає, що буде далі?
Там віє вітер, як пес обдертий,
І перекриті маршрути дальні.
Ти не настільки з просоння впертий,
Щоб залишити осердя спальні.
І не такий вже шукач запеклий
Поглядів, ніжного рукостискання.
Ковдра картата, і спогад теплий
Є, щоб зустріти цей день востаннє.
Обмежений простiр
© Copyright: Стах Розсоха, 2020
Свидетельство о публикации №120040909053
Свидетельство о публикации №120040909053
Рецензии
