Коли я помру, то стану квіткою,
Та буду в волосся дівчат вплітатися,
Або ж на віконці в твоєї сусідки
У горщику орхідеєю зможу статися.
Коли я помру — землею стану я,
І будуть по тілу моєму тупати.
Чи може мені зробитися сталлю?
Мечем або кулею хотілося б стати.
Коли я помру — втілюся книжкою!
Такою, що кожен би прочитати мав.
Лежала б та книжка на теплих ліжках,
Фарбуючи словом людських уяв!
Коли я помру, то стану деревом,
Ще сотні віків прожити зможу я.
Побачу, що стане з людською вірою,
Почую розмови їх, а може полум’я.
Або ж, як помру, повітрям прилечу,
Штормами нарешті занурюся в океан.
Притримаю крила малесенькому грачу,
Торкнуся до золота пляжів Канн.
Коли ж ми помрем — нам буде все одно,
Чи ми камінці, чи квіти з книжками.
Нам всім при житті так багато було дано,
Що смерть, як останній крок на вишку.
Коли я помру
© Copyright: Юлия Яркина, 2020
Свидетельство о публикации №120040907811
Свидетельство о публикации №120040907811
Рецензии