Очі чорні, немов вугілля,
Сонце скроню поцілувало.
В підборідді читай свавілля —
Їй усього завжди замало.
Треба більше смішних історій,
Неба, хвиль, палких поцілунків.
У вагонах розмов по дорозі до моря,
Репутацію важливійшої надчаклунки.
Вміння поглядом відміняти шторм та біль,
Лікувати серця людськи, тіло, мізки.
Керувати у океана хвиль
Силою, по людським кишеням його разштовхати бризки.
Щоб коли дуже сумно, холодно й темно геть,
Кожен зміг у кишенці торкнутись літа!
А вона посміхнеться цьому ледь-ледь,
Та цілком знов віддасться світу.
Надчаклунка
© Copyright: Юлия Яркина, 2020
Свидетельство о публикации №120040907809
Свидетельство о публикации №120040907809
Рецензии