***

Схилилася ненька до долу, опустила руки й чоло,
 і мовила Богу : - "за що така доля, що стільки синів полягло?"
Закриті кордони, щей вірус палає, не щядить нікого пече, як вогонь,
А криси сидять у коморах і кормлятся з бідних людей,
Напихають паші, що досі розїли, кишені набити майном, і глуздяться із ненькі Вкраїни,
Забули зовсім за людей.
Ні Бога боятся, а чортові служать, де гордість поділасть і страх,
лиш лізуть до пасіки, щоб більше зїсти, чи вкрасти у добрих людей.
А люди закрили всі очі, і роти повязани в марль, палають ліси у вогонні, і гинуть невинні життя.
Всі змучені болем, змарнілим обличям, не сміху нема, ні журби,
зневірились люди, опустили руки, і далі незнають тепер.
А криси не сплять, та риють могили,
залупили ціни, щоб люди ше більше змарніли, або умирали ущент.
І вишірив зуби раділи, регочуть над долей людской, хай здохнуть собі шепотіли, а ми ше нажремось іше.
Та ти візьми Боже підпали, той крисячий рай,
 хай люди живуть процвітають, закінчится ця балагань.