В полум’ї гине доля жіноча.
Не здолає участь свою.
Мов тягар суму на плечі возложе.
Спину згинає аж до землі.
Та все ж таки, несе.
Біль душу нестерпно стискає.
Доля плакуча бідну жінку обіймає.
Душу тягар все дужче стискає.
Щастя кане в пітьму.
Стане вона в отупінні.
Мов би жалю жде від людей.
Та серце її все плаче, та плаче.
Обпікає жінці нутро.
Крик души вибиває її з колії.
Чому ти доля стала плакуча?
Чому від жалю здригає нутро?
Чому завжди очі в плачу?
Бо серце тремтячи палає.
Не втримує сльози жалю.
Доля жiноча
© Copyright: Александра Мошкович, 2020
Свидетельство о публикации №120040606846
Свидетельство о публикации №120040606846
Рецензии