Володимир Висоцький Про райськi яблука

Володимир Висоцький “Про райські яблука”

Я колись, да помру - ми колись-то усі помираєм, -
Як же ж так підгадать, щоб не сам - щоб у спину ножем:
Вбитих люди щадять, їх відспівують, їм шлях до раю, -
Не скажу про живих, а небiжчиків ми бережем.

У багнюку лицем, краще впасти на бік акуратно,
Й понесеться душа на украдених шкапах в галоп.
Я рожевих із білим в садах наберу райських яблук,
Але їх сторожують й стріляють точнісiнько в лоб.

Прискакали - дивлюсь - і я бачу не райське чогось там,
Мертвородний пустир та іще там ніщо, - бєспрєдєл...
Із нічого ростуть у безодню відлиті ворота,
Величезний етап тисяч п’ять на колінах людей.

Як заржав корінний! Заспокоїв його “ніжним” словом,
Реп’яхи із мочал я ледь видер й новi там знайшов.
Сивий дід повозився з засувом... Посмикав, та й знову -
І хрипів, і базікав. Не зміг відчинить та й пішов.

А намучений люд не сказав ні одненького слова,
Лиш навпочіпки враз із закляклих колін пересів.
Тут “малина”, братва! Зустрічають малиновим дзвоном,
Повернулось на коло. Й розіп’ятий над колом висів.

Я ж впізнав того діда по щоках його геть запалих,
То Петро був Святий... Ах, який же я все ж остолоп...
Поряд з нами кущі, там де повно морожених яблук,
Але їх сторожують... й вбивають, поціливши в лоб...

Всім нам блага давай, чи багато просив тоді благ я?
Лиш, щоб друзі були, й також жінка була поруч щоб...
Я рожевих із білим в садах наберу райських яблук,
Але їх сторожують й стріляють точнiсiнько в лоб.

І апостол-дiдок - вартi щось говорив-комісарив -
Він покликав когось, і затіяли знов відчинять ...
Хтось іржавим болтом, піднатужившись, в рельсу ударив -
І як кинулись всі в прегарну оту благодать!

У закляклих руках свічки плавились, як в канделябрах,
А тим часом я знову пустив всiх конячок в галоп.
Я набрав, натрусив цих казкових безбубкових яблук -
І ось саме за це був застрелений прямо я в лоб.

Все на коло зiйшлось, ангел вистрілив в лоб, як навчали..
Невже їм всiм шкода, що набрати льодянок зумiв?!
Постріл, й як я зрадів! - поскачу, щоб мене зустрiчали, -
Он і яблук везу, їх за пазуху склав та й зігрів.

І погнав я коней геть від місць оцих згубних та ядних,
Коні - голови вгору, та й я закусив вудила.
З батогом вздовж обриву, над прірвою, з торбою яблук
Лиш для тебе! Бо ти навіть з Раю чекати могла!

© Володимир Туленко. Переклад, 2020

https://www.youtube.com/watch?v=GCA4jP_wdYs

*****

Владимир Высоцкий “Райские яблоки”

Я когда-то умру - мы когда-то всегда умираем.
Как бы так угадать, чтоб не сам - чтобы в спину ножом:
Убиенных щадят, отпевают и балуют раем...
Не скажу про живых, а покойников мы бережём.

В грязь ударю лицом, завалюсь покрасивее набок -
И ударит душа на ворованных клячах в галоп!
В дивных райских садах наберу бледно-розовых яблок...
Жаль, сады сторожат и стреляют без промаха в лоб.

Прискакали. Гляжу - пред очами не райское что-то:
Неродящий пустырь и сплошное ничто - беспредел.
И среди ничего возвышались литые ворота,
И огромный этап тысяч пять на ворота глядел.

Как ржанёт коренной! Я смирил его ласковым словом,
Да репьи из мочал еле выдрал, и гриву заплёл.
Седовласый старик что-то долго возился с засовом -
И кряхтел и ворчал, и не смог отворить - и ушёл.

И огромный этап не издал ни единого стона,
Лишь на корточки вдруг с онемевших колен пересел.
Здесь малина, братва, - оглушило малиновым звоном!
Всё вернулось на круг, и распятый над кругом висел.

И апостол-старик - он над стражей кричал-комиссарил -
Он позвал кой-кого, и затеяли вновь отворять...
Кто-то ржавым болтом, поднатужась, об рельсу ударил -
И как ринулись все в распрекрасную ту благодать!

Я узнал старика по слезам на щеках его дряблых:
Это Пётр-старик - он апостол, а я остолоп.
Вот и кущи-сады, в коих прорва мороженых яблок...
Но сады сторожат и стреляют без промаха в лоб.

Всем нам блага подай, да и много ли требовал я; благ?!
Мне - чтоб были друзья, да жена - чтобы пала на гроб,
Ну а я уж для них наворую бессемечных яблок...
Жаль, сады сторожат и стреляют без промаха в лоб.

В онемевших руках свечи плавились, как в канделябрах,
А тем временем я снова поднял лошадок в галоп.
Я набрал, я натряс этих самых бессемечных яблок -
И за это меня застрелили без промаха в лоб.

Всё вернулось на круг, ангел выстрелил в лоб аккуратно.
Неужели им жаль, что набрал я ледышек с дерев?!
Как я выстрелу рад! - ускачу я на землю обратно, -
Вон и яблок везу, их за пазухой телом согрев.

И погнал я коней прочь от мест этих гиблых и зяблых,
Кони - головы вверх, но и я закусил удила.
Вдоль обрыва с кнутом по-над пропастью пазуху яблок
Я тебе привезу - ты меня и из рая ждала!