Думки на карантинi або Про вчителiв i не тiльки

- Ало, це МНС?
- Так. Що трапилось?
- Рятуйте! Витащіть мене звідси!
- Звідки - звідси?
- Та звідси, звідси - з Інтернету!

Зараз, в умовах, що склалися, багато людей стали не тільки більше їсти, дивится телевізор та зависати в Інтернеті - а ще думати, переоцінювати, згадувати.

Згадують минуле, в т.ч. шкільні роки. Хтось пригадує вчителів, які не тільки викладали предмет - а й "сіяли розумне, добре, вічне" - а ще прізвиська, які давали вчителям та однокласникам - а ще кумедні випадки зі шкільного життя.

Пригадалась вчителька української мови та літератури Людмила Іванівна. Вона казала: "Не хвали сам себе - хай тебе люди похвалять" (а зараз - "сам себе не похвалиш, ніхто не похвалить", "самопрезентація" і т.д., кожен обирає, що підходить йому).

А ще до неї на перервах приходив синочок Тарасик, названий, мабуть, на честь видатного поета, який, як вважається, сприяв становленню літературної української мови.

Людмила Іванівна викладала українську і в "російських" класах (як відомо, на початку 1980-х років для роботи на Київському картонно-паперовому комбінаті до Обухова приїхали спеціалісти з різних республік СРСР). Вона змогла викликати інтерес до незнайомої мови та привити учням повагу та любов до неї. До речі, є думка, що українська, за мелодійністю, навіть перевершує італійську, яку вважають найбільш мелодійною в світі.

Вважеється, що людина освоїла іноземну мову тоді, коли вона здатна не тільки розмовляти, а й думати нею.

Можна додасти ще - коли людина може "відчувати" мову. Якось, на уроці вчителька запитала, як перекласти на українську слово "дрожжи". Я не знала напевно, але інтуїтивно відчула, що правильно буде - "дріжджі".

А ще є думка, що "Людина стільки разів людина, скільки іноземних мов вона знає".
(До речі - з безкінечним інтересом прочитаю коментарі щодо помилок перекладу та граматичних в моєму оповіданні).

Якось було дано завдання вивчити напам'ять уривок з "Енеїди", в якому були рядки - "Но зла Юнона, суча дочка, Розкудкудакалась, як квочка".

Я вирішила, що, якщо мене викликають - я "погане слово" не буду говорити - зроблю вигляд, що забула - скажу "Но зла Юнона" - потім пауза - пропущу слово "суча" - і далі продовжу - "дочка. Розкудкудакалась, як квочка").

Коли мене викликали - я так і зробила. Але вчителька "розкрила" мій задум - зупинила мене та сказала - "Не можна пропускати слова. Потрібно читати так, як написав письменник".

Кумедно, що пізніше до дошки вийшла учениця Ілона - і насправді забула вірш якраз на цьому місці - і пригадуючи, повторила "суча дочка" разів чотири-п'ять.

Ще пригадалась вчителька праці та класний керівник Любов Дмитрівна. Її коронна - ні, не коронна, краще улюблена фраза - була:"Кто хочет работать, тот ищет работу - кто не хочет работать, тот ищет причину" (щоб не працювати).

- Алло, это МЧС?
- Да. Что случилось?
- Спасайте! Вытащите меня отсюда!
- Откуда - отсюда?
- Да отсюда, отсюда - из Интернета!

Сейчас, в сложившихся обстоятельствах, многие люди стали не только больше есть, смотреть телевизор и зависать в Интернете, а еще думать, переоценивать, вспоминать.

Вспоминают прошлое, в т. ч. школьные годы. Кто-то вспоминает учителей, которые не только преподавали предмет - а и "сеяли разумное, доброе, вечное" - а еще прозвища, которые давали учителям и одноклассникам - а еще забавные случаи из школьной жизни.

Вспомнилась учительница украинского языка и литературы Людмила Ивановна. Она говорила: "не хвали сам себе - хай тебе люди похвалять "(а сейчас - "сам себя не похвалишь, никто не похвалит", "самопрезентация" и т. д. Каждый выбирает, что подходит ему).

А еще к ней на переменах приходил сыночек Тарасик, названный, видимо, в честь выдающегося поэта, который, как считается, способствовал становлению литературного украинского языка.

Людмила Ивановна преподавала русский и в "русских" классах (как известно, в начале 1980-х годов для работы на Киевском картонно-бумажном комбинате в г. Обухов приехали специалисты из разных республик СССР). Она смогла вызвать интерес к незнакомому языку и привить ученикам уважение и любовь к нему. Кстати, есть мнение, что украинский по мелодичности, даже превосходит итальянский язык, который считают самым мелодичным в мире.

Считается, что человек освоил иностранный язык тогда, когда он способен не только разговаривать, но и думать на нём.

Можно добавить ещё - когда человек может "чувствовать" язык. Как-то, на уроке учительница спросила, как перевести на украинский слово "дрожжи". Я не знала наверняка, но интуитивно почувствовала, что правильно будет - "дріжджі".

А еще есть мнение, что "Человек столько раз человек, сколько иностранных языков он знает".
(Кстати - с бесконечным интересом прочитаю комментарии относительно ошибок перевода и грамматических в моем рассказе).

Однажды было дано задание выучить наизусть отрывок из "Энеиды", в котором были строки - "но зла Юнона, суча дочка, Розкудкудакалась, як квочка".

Я решила, что, если меня вызовут - я "плохое слово" не буду говорить - сделаю вид, что забыла - скажу "но зла Юнона" - потом пауза - пропущу слово "суча" - и дальше продолжу - "дочка. Розкудкудакалась, як квочка").

Когда меня вызвали - я так и сделала. Но учительница "раскрыла" мой замысел - остановила меня и сказала - "Нельзя пропускать слова. Нужно читать так, как написал писатель".

Забавно, что позже к доске вышла ученица Илона - и на самом деле забыла стихотворение как раз на этом месте - и вспоминая, повторила "суча дочка" раз четыре-пять.

Еще вспомнилась учительница труда и классный руководитель Любовь Дмитриевна. Ее коронная - нет, не коронная, лучше любимая фраза - была:"кто хочет работать, тот ищет работу, кто не хочет работать, тот ищет причину" (чтобы не работать).