Володимир Висоцький Пiсня про ноти

Володимир Висоцький “Пісня про ноти”
 
Я вивчив усі ноти від і до,
Хто розповiсть про це питання прямо?
Бо починають гаму з ноти “До”
Й те ж саме “До” стоїть в  кінці у гами.
 
Нотам тим, бач, не сидиться:
Ждуть “До”, “Ре”, “Мi”, “Фа”, “Соль”, “Ля”, “Сі” й не сплять ,
Поки розкидають по полицях
Руки, що їх будуть розставлять.
 
Відоме одне ствердження старе, -
Та в тенденційність впасти тут не просто, -
Що місце своє має нота "Ре"
На цілий такт, та й ще на одну восьму.
 
Яку тональність ти тут не візьми -
Нерівність звуків у повiтрi  свище.
Одна й та ж нота, ну, припустим «мi»,
Звучить сильніше, ніж та ж нота - вище.
 
Нотам тим, бач, не сидиться:
Ждуть “До”, “Ре”, “Мi”, “Фа”, “Соль”, “Ля”, “Сі” й не сплять ,
Поки розкидають по полицях
Руки, що їх будуть розставлять.
 
За строфами завжди iде строфа -
Як попередні, що писав власноруч, -
Та ось, бува, скажімо, нота "фа"
Звучить сильніше, ніж та ж нота поруч.
 
Як раптом десь затешеться бемоль,
В ту ж саму мить, як вліз він безпардонно,
Стiйка на перший погляд нота «соль»
Сама собi враз зрадить на півтону.
 
Нотам тим, бач, не сидиться:
Ждуть “До”, “Ре”, “Мi”, “Фа”, “Соль”, “Ля”, “Сі” й не сплять ,
Поки розкидають по полицях
Руки, що їх будуть розставлять.
 
Сів композитор трохи опiсля,
Прорiзав знаком музику вiн грубим.
І ніжна, оксамитна, нота "ля"
Свій голос до дієзу більшить буде.
 
Нарешті, - знав Бетховен, як i всi, -
Без ноти «сі» нема ні гри, ні співу.
I майорiє зверху нота "сі",
Та з висоти нам вигляда красиво.
 
Нотам тим, бач, не сидиться:
Ждуть “До”, “Ре”, “Мi”, “Фа”, “Соль”, “Ля”, “Сі” й не сплять ,
Поки розкидають по полицях
Руки, що їх будуть розставлять.
 
Не вартi ноти суперечок хор,
Є cекретарки в них, й персони старшi.
Вважається, що в сі-бемоль мінор
Звучать прекрасно всi жалобні марші.
 
Окрім цих нот безправних та простих
Бувають також ноти-паразити.
Хто їх зіграє, й проспіває їх? ..
Та з нами - бог, а з ними - композитор!
 
Нотам тим, бач, не сидиться:
Ждуть “До”, “Ре”, “Мi”, “Фа”, “Соль”, “Ля”, “Сі” й не сплять ,
Поки розкидають по полицях
Руки, що їх будуть розставлять.

© Володимир Туленко. Переклад, 2020
 
https://www.youtube.com/watch?v=c5gUpmv72Fo

*****

Владимир Высоцкий “Песня о нотах”
 
 
Я изучил все ноты от и до,
Но кто мне на вопрос ответит прямо?
Ведь начинают гаммы с ноты «до»
И ею же заканчивают гаммы.
 
Пляшут ноты врозь и с толком.
Ждут «до», «ре», «ми», «фа», «соль», «ля» и «си», пока
Разбросает их по полкам
Чья-то дерзкая рука.
 
Известно музыкальной детворе, -
Я впасть в тенденциозность не рискую, -
Что занимает место нота «ре»
На целый такт и на одну восьмую.
 
Какую ты тональность ни возьми -
Неравенством от звуков так и пышет.
Одна и та же нота, скажем, «ми»,
Звучит сильней, чем та же нота - выше.
 
Пляшут ноты врозь и с толком.
Ждут «до», «ре», «ми», «фа», «соль», «ля» и «си», пока
Разбросает их по полкам
Чья-то дерзкая рука.
 
За строфами всегда идет строфа -
Как прежние, проходит перед взглядом, -
А вот бывает, скажем, нота «фа»
Звучит сильней, чем та же нота рядом.
 
Вдруг затесался где-нибудь бемоль,
И в тот же миг, как влез он беспардонно,
Внушавшая доверье нота «соль»
Себе же изменяет на полтона.
 
Пляшут ноты врозь и с толком.
Ждут «до», «ре», «ми», «фа», «соль», «ля» и «си», пока
Разбросает их по полкам
Чья-то дерзкая рука.
 
Сел композитор, жажду утоля,
И грубым знаком музыку прорезал.
И нежная, как бархат, нота «ля»
Свой голос повышает до диеза.
 
И, наконец, - Бетховена спроси, -
Без ноты «си» нет ни игры, ни пенья.
Возносится над всеми нота «си»
И с высоты взирает положенья.
 
Пляшут ноты врозь и с толком.
Ждут «до», «ре», «ми», «фа», «соль», «ля» и «си», пока
Разбросает их по полкам
Чья-то дерзкая рука.
 
Не сто;ит затевать о нотах спор,
Есть и у них тузы и секретарши.
Считается, что в си-бемоль минор
Звучат прекрасно траурные марши.
 
А кроме этих подневольных нот
Еще бывают ноты-паразиты.
Кто их сыграет, кто их пропоёт?..
Но с нами - бог, а с ними - композитор!
 
Пляшут ноты врозь и с толком.
Ждут «до», «ре», «ми», «фа», «соль», «ля» и «си», пока
Разбросает их по полкам
Чья-то дерзкая рука.
 
© Владимир Высоцкий. Текст, музыка, 1969