коли у моря шторм здимається із вуст,
і через край регоче бісовеє сяйво,
я все чекаю хвиль бентежних дум
та грому із тривоги та печалі
і лиш бо сонце доторкнулось до небес
з усмішкою, що темне робить світлим,
як вибухнуть і сотні, й тисячі сердець
i з моря пил солоний здійме вітер.
...
я розплющую очі, повертаюсь назад.
де моря нема, його не існувало
а легені наповнені криком, як вітрила суднА
а в ії очах бачу - море, моє, із металу.
29. 03. 20 шторм
© Copyright: Пааво Хархомакинен, 2020
Свидетельство о публикации №120033002820
Свидетельство о публикации №120033002820
Рецензии
