МОРЕ

Ах, МОРЕ, МОРЕ!
Серце стоном взиває, в цю мить.
Плеще скорбота лише за тобою.
Бездомна   хвиля б’є о скалу.
У вісні тільки сниться схвильоване море.
На сонці красою блищить.
Ах, МОРЕ, МОРЕ!
Тугою хвиля серце плескає.
Стогін сердечний звисає в пітьму.
Може море почує.
Візьме мене в далечину.
Свій спокій, лише там я знайду.


Там де море вічно плеще.
Л’є на скали самоту.
Жаром там Луна трепеще.
Вічний погляд самоти.
Мов об скелю б’є самотність.
То нахлине хвиля враз.
Тихо, наче  вона трепеще.
Мов би те , засмучене дитя.
То стискає хвилю втома.
Легкий вітерець несе  її печаль.
Море ласкаво та ніжно 
залягає у пітьму.
Тишина на сотні миль.
Сонце кидає на землю 
свій останній, яскравий  луч. 
Біла чайка крикне у тривозі.
Та на зміну, вже йде зоря.
Отдихнувши море, шторм поверне.
Хвиля  чередою  бурно
простягає свій потік.
Тільки вже світає.
Світлом  плеще від зорі.
На світанку тьма відійде.
Зранку буря затихає в тишині.
Своє хвилювання  море забирає.
Мила тиша настає.
Наче в гості море, запрошує всіх.
Бо знімає в ту мить,  самотність свою.