Гуде голова і болить до знемОги,
і тіло горить...
голосить матуся, щось просить у Бога...
мені вже не жить...
Нітрохи не лячно, стомивсь від хвороби,
а мама, мов тінь...
кладе мені марлю із оцтом на лоба,
цілує. Амінь.
Вона розуміє, настала хвилина
останніх прощань...
отож відпускає... я соколом лину
у вись без вагань.
Розлука. Свобода. МабУть, так і треба,-
мать душу просту...
я буду за неньку молитися в небі
Ісусу Христу.
Незримо щораз обніматиму ніжно,
лиш відчай припне...
накрию легЕньким крилом білосніжнім,
вночі, як засне.
не лячно...
© Copyright: Ева Сокол 2, 2020
Свидетельство о публикации №120032500357
Свидетельство о публикации №120032500357
Рецензии
Трохи більше року, як полетів у кращий світ мій коханий, єдиний синочок, він був світлим янголом за своє коротке життя, прикутий до ліжка тяжкими хворобами, а проте завжди усміхнений і радісний життєлюб. Як йому вдавалось так смиренно нести свого хреста лише Бог відає.
В його ясних очах світилась завжди любов... до мене, до оточуючих, до світу.
Гадаю я вірно передала його думки.
Ева Сокол 2 25.03.2020 10:52 Заявить о нарушении
В його ясних очах світилась завжди любов... до мене, до оточуючих, до світу.
Гадаю я вірно передала його думки.
Ева Сокол 2 25.03.2020 10:52 Заявить о нарушении