Принц Каспiан

Де ти, пухнастий котику?
Як же бракує мені
Носика легких дотиків.
Може, хіба уві сні...

Як я тужу за нечутним
Нявчанням-мовчанням твоїм.
Перший і незабутній…
Наш ти полишив дім:

Де ти тепер, мій принце
Каспіан, Кася, Кас?
Де майорить вітрильце,
Що чекало на нас?

Плисти по срібній річці –
Річці незабуття,
Що, мов шовкова стрічка,
В’ється через життя.

Зоре моя пухнаста,
Друже мій чарівний,
Боже, яке ж то щастя
Було, як був ти мій!

Боже, яка ж то втіха
Була, як була твоя...
Лежав і все тихше дихав.
І душу не втримала я....

Шістнадцять щасливих років
Ти радість мені дарував.
Ставали все тихшими кроки...
І врешті цей час настав:

Ставало все легшим тіло,
І крила росли у душі,
І врешті вона злетіла,
І ти мене полишив...

Та часом – відчую погляд.
Краєчком ока – стрибок.
І вірю тоді: ти – поряд,
Ти ще не серед зірок.

...й надія, мов квітка, зростає,
Що ти повернешся знов
до нашої дивної зграї,
Мій принце, моя любов....
 

15.03.20


Рецензии
Співчуваю, Наталко...Розумію, яка це велика втрата для Вас.

Олись Лапковский   25.03.2020 11:30     Заявить о нарушении