Викривляється простір думками,
Сповільняючи вчетверо час.
Щось нове відбувається з нами,
Щоб змінити напевно всіх нас.
Ніч запнула гепюром все небо,
Щоб розквітли яскраві зірки.
Схаменутись давно було треба,
Не заплющивши очі пливти.
Між зірок, як в віршах між рядками,
Світло істин – мабуть доросли…
То ж обіймемо Землю руками,
Ми її руйнували віками,
Позбавляючи світ наш краси.
Відвертались від болю чужого?
Чи проходили мимо журби?
І, здавалось, ну, що тут такого,
Поспішаємо, треба іти…
І все тихше звучали благання
Залишатися просто людьми.
Час відкинути всі сподівання,
Що відновляться сили Землі.
Відчиняймо засуви та клітки,
Відпускаймо тварин та пташок,
На галявинах сіємо квіти,
Біля дому саджаєм бузок.
Щоби знову вітри зашуміли
У соснових, дубових лісах.
Щоб себе і цей світ оновили,
Щоб любов огорнула всіх нас.
20.03.2020
Викривляеться простiр думками
© Copyright: Наталия Рыбальская, 2020
Свидетельство о публикации №120032005259
Свидетельство о публикации №120032005259
Рецензии