Так набожно прочитана молитва
Не вразила у саме серце , ні…
Слова її немов не гостра бритва
Неначе човен , що на мілині
Так рівно розгорталось простирадло
Хмарин небесних : білих і простих
Що з висоти так застеляють ладно
Всі душі прілі, та слова німих
Так низько лише ключ із журавлями
Ось-ось зачепить обрію печать
Не хоче залишатися із нами
До кручі , до верби, до тих начал
Які відродять істинну молитву
А нам вона , як сповідь навіки
Нам шепіт не віршований – обридлий
Почути хочем Слово напрямки.
***
© Copyright: Лариса Опанасенко, 2020
Свидетельство о публикации №120031907011
Свидетельство о публикации №120031907011
Рецензии
