Сповiдь закоханного чоловiка...

Хочеш,я розповім тобі, яку жінку я кохаю? Хочеш зрозуміти, чому я обрав саме її? Я розповім тобі про неї, про мою єдину та вередливу, тож... слухай. Я познайомився з нею в університеті, вона була першою дівчиною, яка зі мною заговорила, вона взагалі була єдиною,хто захотів зі мною познайомитися. "Привіт, я Маруся."- сказала вона тоді,- "Я геть ненормальна, бахнута на всю голову." І тоді я зрозумів: ось вона, дівчина, на яку я чекав стільки років. Ми стали найліпшими друзями, потім разом працювали, але я не міг розповісти їй про свої почуття, бо вважав їх не взаємними. Натомість, мені вистачало того, що я можу бути поряд з нею хоча б як друг. Якою ж насолодою було спілкуватися з нею, дивитися їй в очі, подорожувати разом однією компанією та слухати як вона співає. Я був щасливим чоловіком, а вона...вона була моєю мрією. А потім сталася жахлива помилка, після якої ми завершили наше спілкування та вона викреслила мене з свого життя назавжди. Принаймні, вона так мені сказала, але насправді...вона просто заховала свої справжні почуття усередину свого серця, туди, де б їх ніхто не зміг знайти, де їх ніхто не зміг би побачити. Але ж в останню нашу зустріч я їх все одно побачив, як би вона не намагалася мене відштовхнути. Річ у тім, що це все сильніше за нас обох, бо все це почалося ще задовго до нашої зустрічі, мені здавалося, що я знаю її все своє життя. Я знаю, що кожної п'ятниці вона збирає свої речі, надягає рюкзак та крокує на вокзал за квитком на найближчу маршрутку до Харкова. Я знаю, що вона всю дорогу, поки їде, вигадує безліч історій про кохання, в яких головним героєм завжди був та залишуся я. Я знаю, що вона слухає та співає наші улюблені пісні та мріє хоча б ще раз побачити мене та почути мій голос. Так...вона вередлива та вперта. Вона могла б лише одним словом зробити так, щоб ми були разом, але натомість, вона просто злякалася та відштовхнула мене. Як вона виглядає,спитаєш ти? У неї чорне довге волосся, очі кольору синього неба, що сяють життєвою енергією, у неї дуже струнка фігура, а ще вона дуже сильна людина. Щоб не сталося, вона завжди посміхається, як би важко не було. Господи, яка ж вона... шалена, бажана, єдина в своїй природі, дика, неймовірна, розумна, дитяча. Одна з її мрій - це побудувати невеличкий будиночок, а навколо нього висадити квіти ірису та різноманітні екзотичні дерева. Посеред двору вона мріє зробити невеличке озерце, де б плавали квіти лотосу, а по його краям росли дерева бонсаю. У самому ж озері вона хоче бачити рибок корі. Ще вона хоче поставити біля озера крісло-гойдалку, на яке б можна було повністю залізти та дивитися на красу навколо. Або ж купити маленький бусик, в якому б вона могла подорожувати разом з чоловіком. Вона обожнює життя, хоч воно приносить їй багато негараздів. Вона обожнює сидіти на траві, піднявши свій погляд у зоряне небо, або фотографувати світанки, вона любить світ навколо себе. Так... вона легко може звести з розуму своїм стилем життя. Ця жінка зухвала, неприручена, вільна, неперевершена, вона і секунди не може всидіти на місці, в неї завжди заплановано купу мандрівок та тисячі пройдених кілометрів за спиною, а ще в неї зовсім не жіноча праця. Я знаю, що вона тисячі разів прокручувала у голові наші зустрічі у майбутньому, я навіть знаю, якими вона їх собі малює. Вона мріє, що одного дня буде сидіти на березі річки на нашому улюбленому місці, а я підійду сзаду та обійму її за плечі, я скажу:"Привіт, кохана.", а вона посміхнеться мені у відповідь та поцілує у щоку. І ми будемо сидіти отак, разом, мовчки, бо все буде зрозуміло без слів. Звідки я все це знаю, спитаєш ти мене? Ми з нею пов'язані, наші душі пов'язані, я відчув це, коли уперше доторкнувся до її руки, а потім я побачив як вона на мене дивиться. Так... ми пов'язані. Навіть за тисячі кілометрів від неї я відчуваю, як б'ється її серце, чую її думки, знаю коли вона про мене згадує. Чому ми не разом? Бо натворили дурниць, за які соромно обом. Так, я винен, знаю, що вона мене пробачила, але, натомість, відмовилась від своїх справжніх почуттів. Але я також, як і вона, вірю, що одного дня ми зустрінемося та стіна між нами зникне назавжди. Мені не важко жити з цим коханням, воно навпаки надає мені сили, адже кохання - це найпрекрасніша річ, яка зі мною трапилася у цьому житті. Тож, чекаю на зустріч з нею, коли зможу знову зазирнути в її гарні очі та сказати слова, на які вона так довго чекає: "Моя ти кохана, моя ти маленька, я хочу бути поряд з тобою усе своє життя. Чи ти згодна на мою пропозицію?" І вона розплачеться від щастя, та відповість: "Мій любий їжачок, невже це все насправді?", а що буде далі, ми будемо вирішувати потім.