Зневоднена душа... бо сліз потоки
лилИсь й лилИсь, не знали берегів...
минали темні дні, неділі, рОки,
гнітючий відчай над плечем летів
куди б не йшла... коли тебе не стало
потоки сліз розширились без меж...
я до землі замерзлої упала
і до крижини замерзала теж.
Зневоднена душа,- дощу не доста,
щоб відпоїть... а сонця - відігріть...
хоч часом посміхаюсь щиро й просто,
життя впустивши на мізЕрну мить,
але й тоді бідою повні очі...
яскраве щастя в згадці промайне...
я більш не бачу світлих снів пророчих,
які б любов'ю сповнили мене.
Зневоднена душа
© Copyright: Ева Сокол 2, 2020
Свидетельство о публикации №120031202744
Свидетельство о публикации №120031202744
Рецензии
