Життя прожить не поле перейти,
А я подумала що мабудь, так і було.
Садила, сіяла, ростила все сама,
Все що росло коханням моїм було.
Ось діти наче птахи підросли,
Усі в свій час піднялись на крило.
Я оглянулась глянула в гніздо,
Всі розлетілись наче й не було.
Всі діти мають свій куточок-дім,
Який гніздом сімейним називають.
І в кожному гнізді як і в моїм,
Діти як птахи скоро підростають.
Не так давно внучата, як пташки,
В моє гніздо з ночівкою злітались.
Тепер і в них вже крила підросли,
Но ще із гнізд своїх не розлетілись.
09.03.20 г.
Життя прожить не поле перейти
© Copyright: Людмила Мадзур Анатольевна, 2020
Свидетельство о публикации №120031108940
Свидетельство о публикации №120031108940
Рецензии