Володимир Висоцький Засудженi до життя

Володимир Висоцький "Засуджені до життя"

Мерщiй в дорогу! Чи в труну лягать.
Так! Вибір небагатий перед нами.
Нас прирекли повільно помирать -
Ми до життя прикуті кайданами.

Хтось поспіхом повірив в те iз нас -
Повірив, що безглуздя може бути.
Але хіба життя - як в кайданах?
Але хіба це вибір - як прикутий?

Підступна подарована нам милість,
Мов зілля божевільних ворожiнь.
Смерть від своїх за рогом причаїлась,
І ззаду - також смерть, та від чужих.

Душа застигла, тіло затекло,
Ми мовчимо, як пішаки до страти,
А в лобове забрудне геть скло
Вже почала ганьба нам зазирати.

Якби ж оцi кайданки розламать -
Тоді б ми зразу ж горло перегризли
Тому, хто здогадався прикувать
Кайданами хваленого цинiзму.

Невже ми сподіваємося на щось?
Не по зубах мета й не до вподоби?
В ворота райські стукаєм чогось
Кістками пальцiв по залiзним скобам?

Нам пропонують вихід iз війни,
Але яку в оце заклали ціну:
Нас засудили довго жить вони
Через ганьбу, за зраду, за провину!

Однак, чи варто жить при тій цінi?
Дорога не закінчена! Спокійно! -
За вогнищем пекельної війни
Померти маєм змогу також гідно.

І рано нас рівнять з болотним слизом -
Ми гнізд собі на гнилі не зiв'єм!
Не помремо, як в муках будем жити, -
Ми вірно в смертi краще оживем!

© Володимир Туленко. Переклад, 2020

https://www.youtube.com/watch?v=GMUIVv5_k38

*****
Владимир Высойкий "Приговоренные к жизни"

В дорогу - живо! Или - в гроб ложись.
Да! Выбор небогатый перед нами.
Нас обрекли на медленную жизнь -
Мы к ней для верности прикованы цепями.

А кое-кто поверил второпях -
Поверил без оглядки, бестолково.
Но разве это жизнь - когда в цепях?
Но разве это выбор - если скован?

Коварна нам оказанная милость -
Как зелье полоумных ворожих:
Смерть от своих - за камнем притаилась,
И сзади - тоже смерть, но от чужих.

Душа застыла, тело затекло,
И мы молчим, как подставные пешки,
А в лобовое грязное стекло
Глядит и скалится позор в кривой усмешке.

И если бы оковы разломать -
Тогда бы мы и горло перегрызли
Тому, кто догадался приковать
Нас узами цепей к хваленой жизни.

Неужто мы надеемся на что-то?
А может быть, нам цель не по зубам?
Зачем стучимся в райские ворота
Костяшками по кованым скобам?

Нам предложили выход из войны,
Но вот какую заложили цену:
Мы к долгой жизни приговорены
Через вину, через позор, через измену!

Но сто;ит ли и жизнь такой цены?!
Дорога не окончена! Спокойно! -
И в стороне от той, большой, войны
Еще возможно умереть достойно.

И рано нас равнять с болотной слизью -
Мы гнезд себе на гнили не совьём!
Мы не умрем мучительною жизнью -
Мы лучше верной смертью оживём!

© Владимир Высоцкий. Текст, музыка, 1973