Троянди

                ***

Біля хати граються кві;тоньки,
Червоніють зранку до темна;,
Це троянди – мамині зі;роньки,
Їх завжди так лю;била вона.!
          
Зранку всі краплини кришталеві
Дивляться на зорі, як вогонь.
Незбагненної краси вони шалено
Просяться усяко до долонь.

Мамині троянди найдорожчі,
Їх я обіймаю кожен раз,
Бо вони на  неї  дуже схожі,
І тому я плачу водночас.

Пам’ятаю рідненьку матусю,
Її усмішку і голос чарівний,
Як сусіди кликали: „Ганнусю...
Відчиняй ти хвіртку вже мерщій...”.

У дворі, у батьківській оселі
Завжди були люди, дітвора,
Та й не згадував ніхто з них
                про пустелі,
Тому йшли до нашого двора.

Тут балакали, сміялись і співали,
Жартували....Спогади були...
Завжди квітоньками шанували,
Просто і по-людськи всі жили.

Зараз вже не так, все по - іншому...
Жаль, немає й іскорки в очах.
Теплота і щирість – де? Не знаю...
Добрих слів все менше на вустах.



5.12.2011