Я все не можу зрозумiти, i звiдки в нього стiльки

Я все не можу зрозуміти: і звідки в нього стільки рисок,
якими він автопортрети малює на моєму склі?
І я б усе спитав у нього, та йти на вулицю є ризик:
він – дощ нестримний, не впіймати його ні небу, ні землі...

А дощ – художник із найкращих: він не повториться ні разу,
у нього рисочок і рисок – на все його й моє життя.
Малює, пише – не тримає на жодних критиків образи,
в його картинах – все, що справжнє, все, в чому дійсний сенс буття.

А ми зустрінемось, я знаю, колись зустрінемось віч-на-віч:
він так уміє налетіти – зненацька, мов одвічний друг...
І я скажу йому нарешті, що він у кожній рисці правий,
і він, розчулений, залишить автограф на мольбертах рук...


Рецензии
Очень интересное стихотворение! Автору нравится дождь!)) Чувствую это в каждой строчке. Тоже люблю мелко моросящий дождик, люблю гулять с ним и, обязательно, что-нибудь сочинять.
Всего Вам самого доброго!
С теплом,
Елена

Елена Транковская   24.02.2020 23:48     Заявить о нарушении
Я и тогда его любил...
Я и сейчас его люблю...

Миклош Форма   01.05.2021 22:30   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.