Казочка про кiзку, яку звуть Берiзка

Сорочинський ярмарок –що тут тільки но не є…
Один хлоп тут щось купує, інший продає.
Пісні українські звідусіль лунають,
Народне гуляння…люд відпочиває.
Поміж людом по базару шкутильгає дід,
Із ціпочком на мотузці, кізка слід у слід.
Купив бабі на гостинця, та красуня то яка,
Шерстка біла, хвостик куций, є сережки й борода.
До обіду добрели вони до обори.
Приймай годувальницю, бабусю, до двору..
А кізонька із порога –Якесь усе тут просте.
Носом фирка – не таке все..ме-ке-ке, та й ме-ке-ке.
 - Двір малий, хата старенька, сарай похилився,
Ще й Бровко на мене гавка, скоса подивився.
Я вам не проста коза, знатний родовід,
«Лохвицька порода», так зветься завід.
А старі ніби не чують, у хліву місце готують.
Хай з курьми в тому сараї самі і ночують.
А бабуся за своє – яка гарна кізка,
    Назвемо її, дідусь, любая Берізка.
Завели її у стійло, за вусик припнули,
У яслах травичка, ще й води плеснули.
А вона знов вередує,  - ме-ке-ке, та й ме-ке-ке,
Підстелили соломою, хочу сіно я м’яке.
Стіни без шпалерів, в підлозі дірки,
По куточках причаїлись під стелею павуки.
Муха надоїдливо дзеленчить над вухом.
- Може в тебе, кізонько щось не те із слухом?
    Хто тут? - миша із нори носа витикає, -
     - Геть пішла,на квадратуру мою зазіхає.
- Та ти б свою норовливість приборкала трішки.
     -  Я нікого не боюсь, в мене гострі ріжки.
- Ой, не легко, бачу, буде старим із козою, -
Похитала стара миша важко головою.
Мене навіть кіт Василь і той поважає,
Вона голову задерла, хвостом мателяє.
- Ви мені не рівня, я вельможна пані,
     Красуватись вже сьогодні буду на поляні.
Побіжу я через балку на горбочок, а там ліс…
     Утечу, - натягла мотузоньку, вона трісь, трісь, трісь.
- Ой, не буде там у тебе ні кола, ні двору,
Там лютії вовки бродять, вернись у обору,
Цвірінькали навздогін малі горобці.
- Геть пішли, той порпайтесь все життя в селі.
- Та ми ж вільні птахи, де хочем літаєм,
Їжу собі самі завжди здобуваєм.
Тож роби, коза, що хочеш і де хочеш скач,
Та як попадеш в біду зрештою не плач.
Добрела коза до лісу, сидить зайчик на узліссі,
Барабанить об пеньок : тра-та-та, торох-торох.
Кози миттю в наступ йде, об землю копитом б'є.
- Знаєш, зайцю, хто я є? В цьому лісі все моє.
Де живеш?... – Та просто в нірці.
- Жити буду я в цій дірці.
Пхала хвостик і рога, застряє навіть нога.
- Твоя хата замала, - кинула усе й пішла.
Тільки в ліс коза ступила, щось у лоба хрусь.
- Я тебе, рогате чудо, ані трохи не боюсь!
Коза носа задирає, головою аж трясе.
- Щас як дам цими рогами, буде тобі все.
- - Ти зладнай спершу драбину,
Зараз ще й горішком кину.
Білочка з більчатами весело сміється,-
До мого гнізда нізащо ти не доберешся.
Не потрібна в цьому лісі ти, коза, нікому,
То ж поживу, по здорову повертай додому.
Фиркнула коза й побігла, ме-ке-ке, та й ме-ке-ке.
- Ой, де хочу , там гуляю. Діло тобі то яке?
По коліна йде в траві,- Які землі тут пухкі!
Розірвалась криком тиша, наступила на хвіст миші.
Каже миша,- Геть іди, копитом не  шаруди.
Шум отой сова почує,хто мене тоді врятує?
Тільки вкрила нірку зеленим листочком,
А тут ти блукаєш непроханим гостем.
- Нема спасу від мишей ні в селі,ні в лісі,
    Щоби сову розбудити заспіваю пісню,ме-ме!
Я коза молода,є сережки й борода,
Гострі ріжки,бистрі ніжки,
Звуть Берізонька прудка.
Не боюся я нікого,навіть сірого вовка!-Бач яка?
А ще я собі у лісі і подруженьку знайду…
Їй назустріч щось кудлате. – Може навіть і таку.
Бачу хутро в неї цінне,колір золотий,
Хвостик довгий,такий гарний і пухкий-пухкий.
Будь мені,красуне, прошу за сестричку…
- Ще чого? Я дика пані й звуть мене лисичка.
По зубкам гостреньким язичком проводить,
- Дикі звірі з свійськими дружбу не заводять.
- Запроси мене  хоч в гості, а зозуля,-  Куку-куку,
Наша лиска любить спати тільки в курнику.
- Ну й нехай їй там Бровко сьогодні присниться,
Мов її він здоганяє, ось-ось зада налатає.
Розгнівана кізонька побігла підгору.
Їй би повернути додому,до двору.
Бігла-бігла, от «мара» - стоїть ведмідь як гора.
- Та я просто заблукала,-тут коза на дибки стала.
- Ти коза, я бачу,модна. Добре що я не голодний.
Бачиш,он в село дорога?..Їй послухатись…Та ні.
Вирішила коза,люба. поспівати ще пісні.
- Ме-ке-ке,та й ме-ке-ке.сіда сонечко жарке.

 В холодочку як в раю,
Куди схоч - туди  йду.
Добрела вона до річки,там застала її нічка.
Охопив бо кізку страх,мариться який їй жах.
В мариві виділась хатка, там топилась пічка.
Та на диво тая хатка на курячих ніжках.
Коза так заголосила, що вовки в лісі завили.
- Бідну хто мене спасе?- коза плаче, ме-ке-ке.
Чує дід, гука Берізка,- Де ти,люба, моя кізка?
- Тут я,любий мій дідусь,- іще та артистка,
Я біжу до тебе,лину, буду уже за хвилину.
Ти лозину тільки кинь,- дзвоник на мотузці «дзинь».
Вмить коза все зрозуміла, гордувать – пропаще діло,
І при всій своїй красі треба бути як усі.
 -    Більше я не буду тікати із дому,
І не раджу це робити нізащо, нікому.
А мораль цієї казки, діточки, така:
Не приводила гординя ще нікого до добра!!!